- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження. 

- Маю за звичку читати щодня по сто сторінок тексту художньої літератури. Зазвичай це класика, книги лауреатів Нобелівської премії. Читаю прискіпливо, до кінця, навіть якщо бачу, що книга «не моя». Намагаюся зрозуміти письменника, який її написав.
Якщо казати про книжки, які прочитав останнім часом, то найсильніші враження отримав від збірки поезій «Кримські елегії» В’ячеслава  Гука, роману «Холоднеча» Томаса Бернгарда і монографії Лесі Демської-Будзуляк «Драма свободи в модернізмі. Пророчі голоси драматургії Лесі Українки».
Як на мене, В’ячеслав Гук — один із найвидатніших поетів України. Але, як це завжди буває, літературні критики оминають його. Читати поезію В’ячеслава Гука важко, практично неможливо, його філософська концепція не для пересічного читача. В «Кримських елегіях» провідною є тема часу, причому ставлення поета до цього можна назвати своєрідним, воно йде врозріз із загальноприйнятною у філософії точкою зору на це. Якщо це усвідомити, то можна вийти на рівень розуміння поета і повертатися до «Кримських елегій» ще не один раз.
«Холоднеча»Томаса Бернгарда — теж філософський твір. Головна тема — холоднеча самотності, в якій перебуває кожна людина. Це книга не просто про людські страждання, а про фізичний біль суспільства, в якому ми живемо. Томас Бернагрд — один із тих письменників, який дозволяв собі говорити все, що думає, і писати так, як вважає, незважаючи на літературну кон’юнктуру і на те, яка влада керує країною. Тут він зливається в єдине ціле як громадянин і письменник, що для мене особисто є найбільш цінним.
Мені здавалося, що я вже все знаю про Лесю Українку, якби не монографія Лесі Демської-Будзуляк. Вчена змусила мене по-іншому глянути на поетку і саме з цієї точки зору почати перечитувати її твори. Феномен свободи є одним із центральних у драматургійній спадщині Лесі Українки. Іде розмежування між ідеалами свободи особистості та свободи нації, і це яскраво видно на прикладі драматургії Лесі Українки.

- Як обираєте книжки для читання?

- Якщо врахувати, що за рік можна прочитати від п’ятдесяти до ста книжок, то вибір має бути скрупульозним, аби не потрапило щось менш вартісне. Зараз, наприклад,читаю від початку до кінця п’ятдесятитомник Івана Франка. Це український геній, а ми ще не видали повного зібрання його творів, в яке, за оцінками спеціалістів, мало би увійти від ста до ста п’ятдесяти томів.
Поза конкуренцією для мене є Павло Загребельний, якого можу читати й перечитувати постійно.
Намагаюся не відставати від літературних новинок, але вже переконався, що чим більше їх рекламують, тим менш цікавими особисто для мене вони є. Так сталося, наприклад, з книгами переможців конкурсів «Коронація слова»  і ВВС. На жаль, практично не маємо літературознавців і літературних критиків, просто сумлінних рецензентів, які би правдиво, без реклами, написали про той чи інший твір.

- Що можете порадити для читання іншим? 

- Ніколи не намагаюсь комусь щось радити, в тім числі й щодо книжок. У кожного свої смаки й уподобання, так що подібними порадами можна навіть нажити собі ворогів і сформувати стійкий спротив щодо того чи іншого письменника. Я просто можу розповісти про письменника і його роман, висловити свою точку зору, а вже справа читача вподобати те, що мені до душі, чи відмести з порогу.